?

Log in

назад

kativnya
***
Дунай приходить і каже: віддай, віддай
і пасмо, і спазм, і руку із рукава,
ти не розумієш, я не просто вода,
ти вся проминеш, а я собі далі триватиму,
любов мою бинтувати не стане розлук,
і світло моє сипке, як бджолина перга,
віддай півімені, а пісню віддай цілу.
Бійся змій та любові, ходіння босою по снігах,
народу, що між берегами стелиться осокою,
ранків, коли на щоки випадає по сивій війці,
і чоловіка, який мені носитиме молоко
горобиної ночі.
Більше нічого не бійся.
Гляди: боривітер, що битву з вітром програв,
летить над тобою і ронить у руку перо.
Найглибша могила – спів, що не знає угаву.
Мої човни зголодніли, вділи їм своєї крові.
Ось теплі гріхи й хліби, співають мої веслярі,
і кошава, як між ребер залізний гак.
Ось мчить зі звісткою і спалахує на горі
шипшина – вершник із кров’ю на острогах.



AMARGO
Став би, розкинувши руки, проти світла, і так би впікся
в пам’ять, ніби розп’яття в гарячу шкіру відьмачу,
якби не ота заломлена за спину тобі лівиця.
Кат завжди за спиною, скільки тобі втовкмачувати,
і можна тепер хіба що від болю тонко кривитись,
і вслухатись: у м’язі викрученому закипає густа пітьма
замість звичної молочної кислоти.
Вам тепер довго, довго разом отак іти.
Питати він буде ім’я твоє, а ти попросиш: Пусти,
і для розмови у вас не буде спільної теми,
тільки це конвульсивне борсання триватиме, і цвістиме
судоми махрова й колюча хризантема тотемна
в плечовому суглобі. І якось знесилений ти,
коли в голові й у світі стане гаряче й темно,
ти вирішиш надламатися й видихнеш йому: Амарґо.
А він тобі відповість, що це ім’я – не твоє,
але це вже краще, і врешті – за руки можна триматися,
аби тільки це між вами було насправді взаємно,
а справжнє ім’я твоє – його він хотів би знати,
усе-таки імена – зручні та глибокі ємності,
які людьми так звично наповнювати й нести.
А ти йому скажеш: Іншого я не маю,
я – мигдалина, гіркаве серце межи стулок затиснувши,
ріжу руки усім, хто в долоні мене тримає.
Я отруйний ковчежець злотий.
Я собі маленька тюрма.
А він тоді скаже: Що ж, тоді я просто твій ніж,
кришитель доль, мигдалів, тонкий і пишаюся тим.
Ходи зі своїм гіркавим серцем сюди, я дістану його і з’їм.
І ти смиренно підходиш і відказуєш: їж.



***
Зимова Анна стає на воду – вода співанку заводить,
вторують їй упівголоса всі опівнічні пралі.
Вода нечутно вкрадається у крайбережну господу,
схилившись на лікті, вдихає дим зі старої гуральні.
Аннин муж розписує церкву, виходить, стає на ґанку
з руками у фарбі кольору шкіри Святого Мейнарда,
здаля наслухає жадібно тривожну рідну співанку,
вертається і малює святому під оком набряклі печальні вени.
Шиті Анною сорочки пливуть, рукави розкинувши,
обійняти у гирлі велику шию води.
Аннин муж і троє її синів-горошинок
спросоння німотно схлипують: Куди ж це вони? Куди?
Анни не видно, але вона
співає завжди так близько,
що у світлиці дзвінка луна
гойдає павучу колиску.
Долівка неметена шостий день. Стенувши плечима голими,
її чоловік зі стиглим тягучим іменем серпня
перебирає вервицю і тільки усе по колу
питає себе: Куди, куди течуть ці ріки нестерпні?



***

Господар виноградника. Руки, червоні від соку,
темногрона стиглі і груди жіночі малі
торкають однаково вправно. Минає літо.
Лоза опускається низько. Хмари високо.
Легеню затоки навскіс продирає човен.
Утративши ласку вод і червоноземельних суш,
він робить крок і по швах розходиться: пори суслом наповнені.
Полудень, сонце здирає тіні із сущого.
Гарячі примари – як гострі голки тонкі:
перше, ніж сісти собі на чолі стола –
поцілувати дюжину теплих зі сну голів,
та що він, коли не вітер уздовж порожньої лави,
що, як не глек, у якому вино шумує,
тільки чомусь важке і в’язке, як ворвань.
Ущелина, мов колиска, гойдає шорстку пітьму,
у садах невзаємностей рослини вночі говорять.
Він піднімає листок, поїджений до осердя –
такою, здається, і виглядає правда,
чи просто це сонце, і сіль, і ще філоксера.
Бере виноград руками, як жінку брав би,
агати в долоні темні, а сік скипає, пече,
господар вина, провини, чого тепер тобі ще.
Гора завдає виноградник і цвинтар собі на плече,
і в небо підносить могили – спухлі сліди від щеплень.



***
І ніяк не вирости настільки, щоби не відправляли
молоко і хліб додому принести, а для сусіда газету,
і хутенько назад, як і годиться меншому.
О, любове моя, любове.
Уявляєш себе усередині космічного корабля,
доки вдома кричать і сваряться – ну де ти, де ти,
ти на схилі – над містом, під небом – стоїш завмерши,
о, любове моя, любове.
Але батько твій – ніж, а брати твої – крихти хліба,
до металу прилиплі, без нього вже неможливі.
Ти інакший, дводільний – зернина, що з рук упала.
О, любове моя, любове.
Щоб відкрити квіткові легені, випинаєшся із землі,
довіряєш найпершій хитрезній квітневій зливі.
З половини тебе буде хліб, а з половини – метал.
О, любове моя, любове.
Наступає повінь, гуркочучи на перекатах.
Хтось тебе постриже, буде знічев’я торкати
цю твою запаморочливу анатомію:
і ремінний м’яз, і зачаєну в нім судому,
і трикутник сонний із сонним так само горбиком.
Пасма – лялечки туги, та з них не виросте горе,
їх зістригли, тепер їх просто собі зметуть.
Але батько твій – ніж, він шрамує отут і тут.
О, любове моя, о, любове, любове.
Ходить оливковий міжгалактичний човен
метеоритним полем тривоги. Годилося би заснути.
І ніяк не вирости.
Хіба що у глибину.

Купити в книгарні Видавництва Старого Лева

Comments

( 7 коментів — Коментувати )
paelan
30 серпень 2014 06:54 (UTC)
він не помер, він просто зараз спить, і я сюди приходжу подрімати. Тут затишно, нема війни і можна просто мовчки всіх читати.
shekure
31 серпень 2014 03:02 (UTC)
часом враження, що це така обшита матрасиками палата дурдому, де можна поговорити самій із собою.
pirhospr
30 серпень 2014 11:49 (UTC)
твоя слава іде попереду тебе (с)
pirhospr
30 серпень 2014 11:49 (UTC)
прекрасна збірка
shekure
31 серпень 2014 03:02 (UTC)
дякую, Вітю. сподіваюся, слава хоч добра :)
filosoftka
31 серпень 2014 13:04 (UTC)
А я читала тебе вперше. Враження несамовите. Пошукала більше інформації і відразу стало зрозуміло, звідки цей ледь-вловимий присмак Балкан :)
ctokkc
04 вересень 2014 05:23 (UTC)
ще з весняної презентації чекав на її вихід)
( 7 коментів — Коментувати )