?

Log in

No account? Create an account

назад | вперед

викрадення

І подзвін сережок, і
хліб, на дотик рудий,
і груша розтята, і
ця ніч ніяк не скінчиться.
Ходи до води. Тебе вивели теплі сліди.
Ти йшла ними довго, ти дихала ними, вовчице.

Злизавши непевні дороги з натруджених лап,
роздерши всі жили кордонів, дивися тепер сама,
як дім перестиглий стікає соком тепла,
як став обіймає півміста руками туману.

I перестрибни через ніж, і будь з ним жінкою та
віддай йому ніжності дике і довге літо,
допоки ще не світало у полях та містах,
а срібні сережки дзвенять, а кулі ще не відлито.

Веди його понад став, учи читати сліди,
носити у ніздрях ті, що визнає своїми,
не слухати мови, бо цей «дім» - це майже як «дим»,
а потім прийдуть чужі, прикриваючись димом.

Та куля не долетить, хіба прокльон упече.
Біжи обережно, бо збудований світ нетривко.
Ви маєте мокру ніч, дві пари невовчих очей
і вервиці срібних іскор
по шерсті
уздовж загривка.

Теги: