?

Log in

No account? Create an account

назад | вперед

Nitko k’o Đole

Отже, у мене є бог. Тобто отак: є Бог, а є земний бог. Останнього звуть Джордже Балашевич. Вдячна публіка любовно кличе його Джоле. Взагалі він відомий як виконавець, але для мене передовсім геніальний поет і оповідач історій. Переважно страхітливо печальних, але завжди прекрасних і життєвих.

Мені так давно хочеться поділитися зі світом безмежжям любові до нього, і завжди сльози мєшают гаваріть бракує потрібних слів. Це страшенно інтимне. Але вчора я слухала його всю ніч і більше мовчати не можу. По-перше, мені здається, що світ абсолютно даремно марнує папір та літери, засмічує мережу і ноосферу – Балашевич уже сказав геть про все, причому, що називається, коротко, сильно і страшно. З його пісень виходять сценарії фільмів, за якими ці самі стрічки потім знімаються. По-друге, його доробок особисто для мене – вісь життя. Якщо серед ночі хочеться розчулитися і обридатися, то це до Джоле. Якщо пробило подумати про сенс життя – теж сюди. Якщо треба пережити те, що, здається, неможливо пережити – теж. Ну і коли роздирає любов, несумісна із життям, і треба щось терміново зробити, щоб не задихнутися або не луснути – ясно, сюди ж. Якщо потрібно отримати відповідь на якесь глобально важливе запитання, найкраще запитати саме Джоле. Він повинен бути поруч завжди, коли хочеться розмови зі справжнім чоловіком. У моменти особливої ніжності ми з коханим спілкуємося між собою цитатами з Балашевича: шукаю шлях всередину себе, а стежки усе тісніші, і я ховаюся в тебе за вухом, як сережка з подвійної черешні...

Тут не йдеться про неймовірні відкриття у музичній царині. Всі пісні Балашевича мають спільну впізнавану мелодику, і скептично налаштований слухач може заявити, що йому нудно. Але убиває завжди текст, якщо його розумієш. А є ще голос, є манера виконання, якій до надриву залишається рівно стільки, щоб пробігти ціле життя, але відчути край. Це все якесь таке просте і живе, як дихання, часом прекрасно зухвале. Фатальне, чоловіче, ніжне. І якесь таке моє. Втім, не тільки моє. У коментарях на ютюбі сотні осіб (і найбільше - чоловічої статі) ридають під Балашевича, а один з коментаторів висловився дуже влучно: «Щоразу, коли думаю, що далі вже нікуди, натрапляю на щось нове від Балашевича».

Протягом п’яти останніх років я нафіг стирала зі своїх вінчестерів гігабайти і гігабайти відшелестілих музичних уподобань, і тільки на директорію Джоле ніколи навіть не думала зазіхнути. Коли багато його слухаєш, маєш відчуття, ніби тебе довго били у сонячне сплетіння – почати знову дихати ніяк не вдається. Про те, що Балашевич колись помре, я думаю з таким же темним жахом, як і про смерть найдорожчих людей. Написавши цей глибоко інтимний пост, я відірвала від себе шматочок кривавого м’ясця.

А ви собі візьміть та й послухайте, а раптом. От хоча б: Pred zadnji sneg (тут я ще ніжно люблю відео); або Galicija (це пісня балканського солдата австрійської армії, що сидить супроти росіян в окопах Першої Світової, перед Галиційською битвою, та думає про дім); або Regruterska (якось так могла би звучати відповідь батька синові із нашої «Кедь ми прийшла карта»); або Bezdan (про те, як просто і страшно любов перестає бути); або Nedostaje mi naša ljubav (тут має бути зрозуміло без перекладу).

А це – найдорожчі мені речі Балашевича. Вони мають виняткову вагу в моїй приватній історії.


«Провінціалка» - завжди любила цю пісню, але несамовито люблю відтоді, як мені її мовчки надіслали у якості найдорожчого любовного зізнання.


Provincijalka

Rekli su mi da je došla
Iz provincije,
Strpavši u kofer snove
I ambicije

Drug je studirao sa njom
Pa smo se najzad sreli ona i ja -
Shvatih: Bože, ovo je sazveždje
Za nju provincija

Srce stade kao dete
Da se otima
Tražili smo se
Po prethodnim životima

Ostavih iza sebe svet zablude
Promašaje koji tište
Prosto, lako,
K'o neko bežnačajno pristanište

O, da mi je da se
još samo jednom zaljubim
Opet bih užeo kostim
večnog dečaka
I opet bih smislio
kako da prodangubim
Dok ona ne sleti
niz hodnik studenjaka

Gorda, naspram podsmeha
I spletki poslednjih
Usamljeni galeb
Iznad mora osrednjih

Reći bi sve pokvarile
Samo sve čutke
Pokraj mene stisla
Sami, svoji, izbeglice iz besmisla

O, da mi je da se
još samo jednom zaljubim
Opet bih gledao
niz kej kao niz prugu
I opet bih znao
da se u oblak zadubim
I čekao bih samo nju,
ni jednu drugu

Napiši mi pesmu, mazila se je
Nisam znao da li ću umeti
Reći jesu moje igračke,
cakle mi se u glavi
Kao oni šareni staklići kaleidoskopa
I - svaki put mi druga slika
u očima kad zažmurim
Ali postoje u nama neke
neprevodive dubine
Postoje u nama neke stvari
neprevodive u reći
Ne znam....

Napiši mi pesmu, molila je
I nisam znao da li ću umeti
Voleo sam ju tako lako
A tako sam teško to znao da pokažem
A, onda odjednom raspored mladeža
na njenim ledjima
Kao tajna mapa pokažao mi je
U koju zvezdu treba da se
zagledam, i - tako
Eto ti pesma, ludo jedna...
Провінціалка

Мені сказали, що вона приїхала
Із провінції,
Зібравши у валізку мрії
І амбіції.

Інший вчився із нею разом,
Та от нарешті зустрілися вона і я –
Зрозумів: Боже, усе це сузір’я
Для неї провінція.

Серце завмирає, як дитя,
І жадібно тріпоче:
Ми шукали одне одного
У попередніх життях.

Я залишив позаду світ облуди,
Всі промахи, що гнітили,
Просто, легко,
Як випадкову пристань.

О, якби мені
Іще тільки раз закохатися,
Я знову вдягну костюм
Вічного хлопчиська,
І буду знову придумувати,
Як вбити цей день,
Поки вона не збіжить
Вниз по сходах гуртожитку.

Горда, назло насмішкам
І останнім пліткам,
Самотня чайка
Над морем посередностей.

Слова усе зіпсували би.
Але вона тільки мовчки
Пригортається до мене,
І ми – самі, свої, біженці із безглуздя.

О, якби мені
Ще тільки раз закохатися,
І знову буду дивитися
Вздовж набережної як вздовж шляху,
І знову буду знати,
Що пірну в хмари,
І чекатиму лише її,
Жодну іншу.

Напиши мені пісню, лащилася вона.
Я не знав, чи в мене вийде.
Слова – мої іграшки,
Блищать у моїй голові,
Як ті різнокольорові скельця калейдоскопу
І – кожен раз мені інша картинка
Перед очима, коли заплющуся.
Але є всередині нас якісь
Незбагненні глибини,
Є в нас речі,
Про які не скажеш словами.
Не знаю...

Напиши мені пісню, просила.
І я не знав, чи зумію.
Кохав її так легко,
І так важко було це показувати.
Але одного разу розташування родимок
У неї на спині,
Наче таємна мапа, вказало мені,
На яку зірку треба
Дивитися, і – ось
Оце тобі пісня, дурненька моя ...



«Карусель» - про карусель у голові, яку може привести в рух тільки одне кохане чудо, яке прикликає ліричний герой; це так близько.


Ringišpil

Curi od jutros od četiri-pet,
rešilo nebo da potopi svet.
Nad gradom danima vise iste kulise.

Poliva kiša al' to joj je zanat,
ma sve mi je ravno k'o severni Banat,
manje više, i sa kišom i bez kiše.

Vreme se vuče k'o teretni voz,
gde li večeras da pomolim nos?
Klasika: "Konobar, un cafe' macchiatto". Pa da.

Prolazi vreme, al' to mu je manir,
i sve je to plitko k'o plekani tanjir.
Izeš sliku, nigde jedra na vidiku.

O, daj okreni taj ringišpil u mojoj glavi.
To ne zna niko, samo ti.
Bez tebe drveni konjići tužno stoje.

Dođi, iz plave boce se pojavi,
bar jednu želju ispuni
i dodaj svetu malo boje, čudo moje.

Veče se klati k'o prezreli klip,
teška vremena, a ja težak tip
- gravitacija začas uzima svoje.

Slab sam ja igrač za subotnje gužve,
al' shvatam pomalo te pokretne spužve:
neko pijan lakše život odrobija.

O, daj okreni taj ringišpil u mojoj glavi.
To ne zna niko, samo ti.
Bez tebe drveni konjići tužno stoje.

Dođi, iz plave boce se pojavi,
bar jednu želju ispuni
i dodaj svetu malo boje, o, čudo moje.

Sustajem, odustajem, pritiska me kao pegla.
Javi se, pojavi se, dodaj svetu malo legla.
Nekad si me čudila, o, danas bi mi tako legla.
Dodaj malo ludila, dodaj svetu malo vergla.
Карусель

Ллє від ранку, з четвертої-п’ятої,
Вирішило небо потопити світ.
Над містом днями висять ті самі декорації.

Поливає дощ, але така в нього робота.
Та мені все рівне, як Північний Банат,
Менше-більше, що з дощем, що без дощу.

Час повзе, як вантажний потяг.
Куди цього вечора висуну носа?
Класика: «Офіціанте, un cafe' macchiatto». Отож.

Минає час, але така в нього манера.
І все таке неглибоке, як пласка тарілка.
Бісовий пейзаж – ані вітрила на обрії.

Ну ж бо, заведи цю карусель в моїй голові.
Цього не вміє ніхто, крім тебе.
Без тебе дерев’яні конячки стоять сумно.

Прийди, з’явися з блакитної пляшки,
Виконай хоч одне бажання
І додай світові трохи барв, чудо моє.

Вечір гойдається, як перестиглий плід.
Тяжкі часи, а я тяжкий тип –
Гравітація миттєво бере своє.

Я слабкий гравець для суботніх збіговиськ,
Але потроху розумію ці ходячі губки:
Комусь п’яному легше коритися життю.

Ну ж бо, заведи цю карусель в моїй голові.
Цього не вміє ніхто, крім тебе.
Без тебе дерев’яні конячки стоять сумно.

Прийди, з’явися з блакитної пляшки,
Виконай хоч одне бажання
І додай світові трохи барв, чудо моє.

Я втомився, здаюся, мене притискає, як праскою.
Дайся чути, з’явися, дай хоч якусь опору цьому світові.
Колись ти мене дивувала, а зараз була б така доречна.
Додай трохи божевілля, перетвори світ на музичну скриньку.



«Мертві» - взагалі найлюдяніше з усього, що мені доводилося будь-коли чути.


Mrtvi

Od loših vesti i reklama prognan,
Utekoh na treći program,
Gde je, nekim čudom, tekla poznata burleska.
Svi oni gegovi i lica ista
Slikovnica, što se lista
Setno, k’o na dnu škrinje nađena sveska.
Osmeh se zaledi na čas:
Gde su sad Laurel і Hardi,
I ovaj ljuti zrika,
I njegov beli psić?

O, svi su mrtvi. Odneseni.
Bršljan je davno prekrio stih.
Od zla i briga su rešeni.
Al divna ludost k’o oreol još rominja oko njih.


Bila je berba. Osta’ fotka od nje.
Leto neznano gospodnje.
No, uglavnom, ta su burad otkad popijena.
Ćale s kačketom, čuvenim, od tvida,
Putunju sa leđa skida,
Deda pred vranca spušta otkose sena.
U smeđoj senci bresaka
Samo po bluzi poznam majku,
I k'o da čujem mobu i kikote niz drum.

Al’ svi su mrtvi. I blaženi.
Bršljan je davno prekrio stih.
Od zlih vremena su spašeni.
A trag poštenja i dobrote
k’o oreol još rominja oko njih.

U godišnjaku škole važna lica
šmekera i bubalica,
Ali samo jedan moto: Drži se, Planeto!
Sanjari, Genijalci, Šampioni. Žrtvovani ko pioni.
Pale su zastave u četrdes' petoj.
Kadgod ih sretnem, žale se. Sapuću ko zaverenici.
Al pijan dah je vetar što zmaja ne diže.

Ma, već su mrtvi. A hodaju.
Ja nisam rođen da čekam smak, ne.
Moj život nije na prodaju.
A kada pleteš svoj oreol,
Za to i nema boljeg mesta, nego mrak.
Мертві

Гнаний поганими новинами і рекламою,
Я утік на третю програму,
Де, з якогось дива, крутили знайоме комік-шоу.
Усі ці ґеґи і обличчя – як
Фотоальбом, що гортаєш
Із сумом, знайшовши знічев’я на дні скрині.
Усмішка леденіє на мить:
Де зараз Лорел і Гарді,
І де цей зизоок скажений
І його білий песик?

О, всі вже мертві. Віднесені.
Плющ віддавна вже заплів слова.
Від зла й тривог врятовані.
А прекрасне безумство ореолом ще проміниться від них.

Був збір винограду. З нього залишилось фото.
Літо незнане Господнє.
Зрештою, ті барила випиті вже давно.
Тато в знаменитій кепці з твиду,
Сумку із плеча скидає,
Дідо підкидає копицю сіна вороному.
У карій тіні абрикос
лише по блузці впізнаю маму,
І ніби чую крик і сміх на дорозі

Та всі вже мертві. Благословенні.
Плющ віддавна вже заплів слова.
Від злого часу врятовані.
А слід шляхетності й доброти
Ореолом ще проміниться від них.

У шкільному альбомі – прекрасні люди,
Стиляги і розумники,
Та для всіх спільне мотто: «Тримайся, Плането!».
Мрійники, генії, чемпіони. Пожертвувані, як пішаки на шахівниці.
Палять свої прапори в сорок п’ять років.
Коли їх зустрічаю – плачуться. Шепочуть змовницьки.
А п’яний подих – вітер, що змія не тримає.

Бач, ці вже мертві. А ходять.
Я не чекаю на Судний День, ні.
Моє життя – не на продаж.
А коли плетеш свій ореол –
Немає кращого місця, ніж пітьма.


Зрештою, я просто хотіла, щоб цей пост був малою крихтою моєї безмежної вдячності Джоле.

Comments

( 8 коментів — Коментувати )
tryagaine
24 грудень 2010 12:17 (UTC)
шкода, мені бракує мови, щоби усе це прочути.
але оця цитата чудова ("шукаю шлях всередину себе, а стежки усе тісніші, і я ховаюся в тебе за вухом, як сережка з подвійної черешні...")
shekure
24 грудень 2010 12:25 (UTC)
це з Nedostaje mi naša ljubav цитата.
я його колись починала слухати абсолютно інтуїтивно. і змогла сказати, що добре знаю мову, коли стала повністю розуміти Балашевича)
дякую, що ти відгукнулася.
tryagaine
24 грудень 2010 12:39 (UTC)
оце зараз пробую його слухати. люблю пісня слов"янськими мовами за те, що багато що звучить подібно і через те сприймається автоматично як щось рідне
shekure
25 грудень 2010 01:35 (UTC)
у мене так із чеською. щось розумієш, а щось додумуєш на рівні відчуття, нема дискомфорту від зіткнення з чужим.
pirhospr
24 грудень 2010 15:01 (UTC)
diakuiu, teper trohy rozvydnytsia z movoju
shekure
25 грудень 2010 01:34 (UTC)
прошу, приємного слухання)
st_ost
08 лютий 2011 11:59 (UTC)
це дуже гарно!
спасибі, пішов слухати більше.
shekure
09 лютий 2011 13:12 (UTC)
прошу. дуже рада, що подобається.
( 8 коментів — Коментувати )