?

Log in

No account? Create an account

назад | вперед

а тепер про гризоти

Він був одним з небагатьох друзів, від яких я отримав так багато і в яких стільки залишилося, що ані нові друзі, ані просто знайомі мені сьогодні не потрібні. Стільки мертвих, що немає ні часу, ні бажання знайомитися із живими.

Міленко Єргович


Із кожним роком все більше і охочіше витрачаєш час на те, щоби бодай раз на рік об'їхати всі дорогі тобі могили, аніж на те, щоб, наприклад, водити містом п'яну козу з безжурними живими. Могил стає більше. Пам'ятаєш всі дати своїх мертвих, ніби їм ще потрібні якісь дати.

Несправедливо, що вони собі десь пішли, де краще, і не можуть зі мною поговорити, коли особливо потрібні. Як зараз. Але я їх все одно люблю.

Comments

( 13 коментів — Коментувати )
(Анонімно)
29 жовтень 2011 07:50 (UTC)
ну, водити п"яну козу і не обов"язково... і, якщо бути чесним, то коли наші мертві були живими (хоч у Бога, як відомо, всі живі), ми якраз з ними переважно і водили тих кіз... знаєш, а я не перестаю дивуватися, що мені доля і в другій половині життя дає нових друзів, та ще й яких !!!
А нещодавно був у мене один майже смішний випадок: з"явився у моєму житті один мій старий друг, реально з минулого життя. Я втратила з ним зв"язок майже 20 років, не знала чи він живий, чи десь в Японії в монастирі. Він для мене був майстром, таким собі шаманом, дуже талановита людина і таке сяке. І от, що виявилося, він зараз якийсь мережовий маркетолог і впихав мені свій панацейний товар і виглядав як зомбі. А я ж його згадувала майже як просвітленого )))... не варто жити з позиції дефіциту, особливо, коли це неправда - оце точно несправедливо.
Катрусю, сонечко, не тримайся за хмарку! )))
shekure
29 жовтень 2011 07:55 (UTC)
Наталю, це ти? :)
tynjatka
04 листопад 2011 05:45 (UTC)
)
ну, ти мене вже пізнаєш за почерком )) хм, цей гад інет чогось зробив з мене аноніма )))
shekure
04 листопад 2011 17:27 (UTC)
Re: )
дякую тобі, що ти є :)*
skvorychok
29 жовтень 2011 10:09 (UTC)
а нам залишається сумувати за ними, і згадувати. Бо таке життя.
shekure
04 листопад 2011 17:27 (UTC)
еге ж :(
rysika
29 жовтень 2011 14:26 (UTC)
Я з ними зрідка говорю. По різному.
Просто згадувати мені мало :(
shekure
04 листопад 2011 17:28 (UTC)
завжди хочеться з ними поговорити. і завжди найщиріше виходить.
ja_jalynka
29 жовтень 2011 19:20 (UTC)
ет...де ти бачила безжурних живих? віс останнім часом депресують - звалюють на осінь...при чім тут осінь?!

на могилах легко говориться, знаєш.. і не переб"ють...не зупинять...встигаєш сказати, що не встигла
говорять вони, говорять...


shekure
04 листопад 2011 17:30 (UTC)
знаєш, так часом хочеться їх почути, як говорять саме вголос. зрозуміло, що це бздура, бо не це найважливіше, але блін. так хочеться інколи.
sharhovska_ol
29 жовтень 2011 19:59 (UTC)
а в мене якийсь протилежний досвід помирання близьких. я чимдалі дужче боюся не встигнути щось зробити, поки ще живі. і це поступово розширюється - у віковому і близькісному вимірі. але лишається паніка, що недооцінюю, не розширюю на всіх взагалі.
shekure
04 листопад 2011 17:32 (UTC)
в мене подібне теж є, тільки поширюється на якесь найвужче коло живих. таке враження, що з мертвими разом відмерла більша частина мене, а того, що залишилося, заледве вистачає на десятьох найближчих живих.
sharhovska_ol
04 листопад 2011 19:26 (UTC)
то, шо лишилося - як жарина, тож не залежить від розмірів. як наберешся сили - вистачить на стільки, скільки захочеш:)*
( 13 коментів — Коментувати )