?

Log in

No account? Create an account

назад | вперед

Є такі банальні істини, які конче потрібно осягнути самостійно, інакше ніколи не сприйматимеш їх як істини бай дефолт.

Отак свого часу я зрозуміла, що насправді ніхто нікому не потрібен. Або принаймні - мало хто мало кому.

Таке осягнення, як не дивно, є ключем до свободи та щастя. І за цим стоїть ще одна банальна істина: свобода та щастя - це далеко не завжди легко та приємно. Але потрібно, як дихання.

Після цього усвідомлення мені легше і взагалі інакше живеться. Я визнаю інших людей вільними. Не ризикую когось потопити разом із собою, відчайдушно чіпляючись йому за шию. І майже не болить, коли хтось дивиться крізь тебе, ніби крізь скло - зрештою, і не мусить інакше.
Факт виникнення прив'язаностей я сприймаю із вдячністю, як чудо. Навіть вдається безумовна любов: як виявилося, любити когось просто із внутрішньої потреби, поза стрункою моделлю взаємності, значно легше і природніше, ніж в усталеній схемі взаємних зобов'язань, не завжди щирих.

І ще я добре знаю, що людина, яка не вміє бути самотньою - не виживе. Це навіть не про те, щоб все життя прожити відлюдником. Це про вміння не нудитися і не лякатися наодинці з собою, про мужність зізнаватися самому собі в речах, від яких соромно і страшно, зрештою, про гордість не шукати аби-якого товариства, тільки б воно було. Як не парадоксально, але тоді, коли вмієш давати собі раду з цим, самотнім уже не будеш.

Бо визнання того, що ніхто нікому не потрібен, не перешкоджає мені визнавати, що я люблю дуже багатьох. Просто тому, що так хочу, і нічого від них не прошу.

Теги:

Comments

( 30 коментів — Коментувати )
tynjatka
02 грудень 2011 13:07 (UTC)
моя ти ластівко!
shekure
02 грудень 2011 13:38 (UTC)
дякую на доброму слові, ластівка - моя улюблена птаха)
paelan
02 грудень 2011 13:44 (UTC)
дивно, що так співпадаєЮ але зараз доходжу сама до такого стану. коли це розуміння прийде нарешті і в моє серце. І знаєш, що помітила? Коти частіше приходять до мене на руки. Мабуть тому, що я вже не змушую їх там перебувати завжди. Може справді - тобі у руки прийде усе, що ти готова з них випустити?
shekure
02 грудень 2011 20:06 (UTC)
гарно про котів)
знаєш, колись мене панічно лякала думка, яку ти в останній фразі висловила. мовляв, як можна випустити щось, чим дуже дорожиш. а потім життя трохи постукало по голові і пояснило, що це таки правда.
зрештою, це чи не найкращий подарунок, який можна зробити любленим людям - свобода, любов і, якщо потрібно, завжди відкриті двері дому, причому в обидва боки.
sekretarevam
02 грудень 2011 14:13 (UTC)
Є така альтернативна твоїй тезі "ніхто нікому не потрібен" стара пісня Everybody love somebody, someone. Послухай колись.
Кожна людина має велику кількість зв'язків з іншими. Ми спостерігаємо по суті не людину як річ в собі, а її взаємодію з тим, що ми їй у своїй уяві пропонуємо як візаві. Але ймовірність того, що саме з цим візаві вона взаємодіє в момент нашого спостереження, дуже мала. Ми міняємо візаві, і знову - нуль. Висновок (помилковий) - "ніхто нікому не потрібний". Насправді ж справедливою є інша теза - роздивитися, відчути потреби іншого в іншому нелегко. Тому ми маємо вірити в те, про що йдеться в тій пісні. Підстави для віри - наші власні потреби в іншому, які спалахують у нас стохастично, епізодично, але яскраво і постійно.

І ще. Ти неявно стверджуєш те, в чому я з тобою згоден: любов базується не стільки на взаємності, скільки на тому, наскільки нам подобається те, як об'єкт любові нашої ставиться до іншиого, до себе. Ну а якщо на цьому тлі ще й подобається, як він ставиться і до нас, то це вже віха і підпора на все життя.
shekure
02 грудень 2011 19:52 (UTC)
Пісню знаю добре, це ж класика, версія Сінатри мені ліпша за Діна Мартіна.

Зв’язків між людьми не заперечую, хоча, як переконаний мізантроп, і не ідеалізую. Багато з них є випадковими, і це не так погано. Випадкового попутника, якому можна виповісти цілу свою історію між двома зупинками потяга, хоча б раз дуже сильно потребує кожен. Зрештою, кожен з нас є не тільки й не стільки тим, чим сам себе уявляє, як тим, що з нього робить чужа свідомість. І тому „свідок життя” (чи множина свідків) – неодмінна умова для того, щоб життя відбулося.

Але мені йшлося про інше. У кожного з нас є власна готова версія того, як нас повинні любити і сприймати. Тому більшість міжлюдських конфліктів провокуються конфліктами цих версій, які не інсталююються одна поверх другої. Бо таки дійсно ніхто нікому нічого не винен, максмум – констатацію своєї присутності, і то це вже розкіш. Кожен, якщо розібратися – вільний атом, рухається за власною траекторію, де виникне прив’язка – неможливо прогнозувати. Тому я й говорю про виникнення прив’язаностей як про чудо.
Зрештою, ми по-різному намагаємося говорити про одне й теж: любов є питанням (чи й виміром) віри. Щоб не скочуватися у нетрі соціальної філософії, просто візуалізую. Спокійне сприйняття кофлікту різних версій любові формує любов_у_собі. Кожна любов_у_собі є окремим пікселем в картині любові глобальної, яка має здатність до самовідновлення і перекриває биті пікселі. Зрештою, про щось таке, в тій чи іншій формі, промовляє кожна зі світових релігій.
*** - sekretarevam - 02 грудень 2011 21:38 (UTC) - Expand
*** - shekure - 02 грудень 2011 23:32 (UTC) - Expand
*** - sekretarevam - 03 грудень 2011 12:32 (UTC) - Expand
*** - shekure - 03 грудень 2011 13:43 (UTC) - Expand
*** - sekretarevam - 03 грудень 2011 18:26 (UTC) - Expand
*** - shekure - 03 грудень 2011 19:33 (UTC) - Expand
*** - sekretarevam - 04 грудень 2011 00:03 (UTC) - Expand
*** - shekure - 04 грудень 2011 00:16 (UTC) - Expand
*** - sekretarevam - 04 грудень 2011 01:04 (UTC) - Expand
*** - shekure - 04 грудень 2011 02:03 (UTC) - Expand
*** - sekretarevam - 04 грудень 2011 02:46 (UTC) - Expand
*** - shekure - 04 грудень 2011 08:34 (UTC) - Expand
*** - sekretarevam - 05 грудень 2011 10:17 (UTC) - Expand
*** - shekure - 05 грудень 2011 10:31 (UTC) - Expand
izdryk_y
02 грудень 2011 19:14 (UTC)
катрусику, ти реально крута. Дай Боже тобі здоров'я і витривалості
shekure
02 грудень 2011 19:24 (UTC)
Іздрику, ти один із тих, кого я люблю просто так :)
rysika
02 грудень 2011 19:34 (UTC)
Знаєш, добре, що жж глючить.
Тут мав бути недолугий розлогий комент, який закінчувався фразою.
"Коротко кажучи, ппкс".
Оскільки він не запостився, то залишиться тільки ця фраза :))
У мене другий вечір "привидів" з минулого. Твоє розмірковування нагадало мені моє з 1998 року.
shekure
02 грудень 2011 19:54 (UTC)
ой, Рисю :)* в цю пору чомусь привиди завжди особливо активні. сподіваюся, що не навіяла тобі якихось неприємних спогадів.
rysika
02 грудень 2011 20:24 (UTC)
ой ні, у мене неприємні спогади завжди під 7ма замками і на зовнішні чинники не відгукуються давно :))
Ти просто дуже гарно влучила в прекрасний ностальгічний настрій :)) Сиджу згадую, як дівкою була :))
*** - shekure - 02 грудень 2011 22:15 (UTC) - Expand
ja_jalynka
04 грудень 2011 12:31 (UTC)
з істинами бай дефолт тяжко...останнім часом - особливо... бо ДЕФОЛТ :)

навіть Віндовз постійно оновлює свої "ізначяльні" установки

нам теж деколи треба перезаванатажувати свої системи, і цінностей - також

а "струнка модель взаємності" так часто носить "стягуючу білизну", що ми й не помічаємо що їй тяжко дихати самій по собі

БЕЗумовна любов - неприкрита, неузалежнена

знаєш, приємно було подумати на цей темат :)*

shekure
04 грудень 2011 16:51 (UTC)
ох, про "тяжко дихати" - таки правда.
а темат багатошаровий, ага) треба буде колись подумати його ще)
tynjatka
07 грудень 2011 13:16 (UTC)
7 грудня
Катрусю, ластівко, рибонько, квітонько запашна! Із днем Ангела! Най тебе береже свята красуня і розумниця Катерина!
shekure
07 грудень 2011 21:57 (UTC)
Re: 7 грудня
дякую тобі, сестро моя дорога :)*
( 30 коментів — Коментувати )